По-моему, совсем рядом располагается очень похожий пост другого пользователя (fisherman1).
Какой взрыв фантазии проявил пользователь SeregaLuki4:)
Как-то оно очень уж похоже🚬
therra, дякую:) До Бориса Олійника мені, на жаль, надто далеко...
А за пожелание отдельное спасибо - без вдохновения и, соответсвенно, крыльев, жить (оказывается!) крайне тяжело.
И Вам творческих успехов!
Да что там "творческих"... Любых успехов. Тех успехов, которые Вам нужны:)
Спасибо:)
Вы мой наставник и карающий меч... Но очень справедливо карающий!:)
Вы знаете, я очень люблю украинский язык... И действительно считаю его певучим и нежным! Он создан для того, чтобы приносить людям радость, вселять в наши души тепло и добро:)
Удивительно, что при всей своей любви пишу я всё же на русском😂
А вот недавно нашла в своем старом дневе небольшой рассказик на украинском языке... Обрадовалась, как будто в Гарвард на бесплатное поступила! А почему обрадовалась - и сама не поняла))
Вона ліпила янголів… З усіх і всього. Просто любила янголів. З натхненням малювала крила і мріяла, щоб вони полетіли. Але вони тільки сумно дивились на неї: з паперу намальованими очами, з брудної землі, вилискуючи першим снігом, з підвіконня, розлітаючись попелом з третього поверху. Йшла бульваром, і бачила їх – вони завжди були поруч. Посміхалась сонячно, дивувала людей. Але сумувала – чому ж вони не літають? Не люди. Янголи. Не літають – і все тут. Жбурляла камінчики в тишу води – булькає. А янголи не літають, лише сидять поруч. Іноді плакала. Боляче було. Лячно. Її завжди лякала сірість і буденність. Хотілось літати разом зі своїми янголами. Не розмірковуючи, йшла собі – вперед. Чи назад? Хто тепер знає. Повз вантажівки, що відлякували її янголів, повз людей, яких відлякували її янголи, повз саму себе у вітринах магазинів. Крокувала босоніж по розпеченому асфальту, тримаючи в руках всіх своїх янголів. Укупі. Не одинока, але і не літає. Дерева погойдувались… вона заздрила самим високим гіллякам - якщо їм заплющити очі, вони могли б уявити, що літають. Птахів ненавиділа – їм і уявляти нічого не треба. Любила цей дах. Дев’ять поверхів відділяє від вулиці, вантажівок, людей… Кільканадцять метрів невпинної свободи. Янголи тихенько собі радіють – вони теж люблять цю височінь… Вітер шепоче на вушко, що життя прекрасне, вона ж у відповідь одне: «Без крил?...». У її янголів є крила, але вони не літають. Несправедливо! Дивилась униз, як юрмиться натовп, як день змінює ніч, їла хот-дог і мріяла про своє. Холодна «Кола» поступово втрачала свій смак і бульбашки, але чи це головне? Сиві очі плакали чорними слізьми, що падали на застиглі крила її янголів, зліплюючи їх, унеможливлюючи їх і так малоімовірну здатність до польоту. В очах стрибали «зайчики» весняного сонця, світло, переломлюючись, грало всіма барвами веселки. Тому її очі сліпили навіть тих, хто насмілювався відірвати очі від землі і зазирнути в Небо… А одного дня злетіти хотілось більш, ніж будь-коли. Грайливий вітер колихав біляве волосся, бліде лице нагадувало маску з воску. Янголи були втомлені. Але щось передвіщувало зміни. Тотальні зміни. Вона вирішила. На обличчі знов промайнула усмішка, янголи повеселішали – вони любили її усмішку. А вона любила життя і дуже, дуже мріяла злетіти. Тихо наспівуючи собі мелодію, затанцювала вальс з повітрям. Не зважаючи на бите скло і босі ноги, танцювала так, ніби народилась для цього… Янголи зворушено дивились на неї… В їх німих очах горіла любов до неї. Тому коли вона переступила босою ногою край брудного даху – вони майнули за нею, адже знали: вона так мріяла літати…
Если Вы не против - можем попробовать посотрудничать.
373-852-559.
Временно загружена...🚬
Принимаю только долгосрочные проекты.
🙄 Дорогие мои девушки, с наступающим вас праздником!
Сегодня и завтра - скидки для дам 15%! Рерайт - 0,5$, копирайт - 1$ за 1к! Обращайтесь - с удовольствием выполню ваши заказы!
☝есть немного свободного времени - продолжаю исполнять ваши капризы:)
Спасибо за отзыв!!!:)
